В пошуках коріння проблеми лівацтва, марксизму, ідеології рівності, котра є в сутності руйнацією ієрархічної структури світу, я спочатку дістався Лютера, котрий, як я вважав, відкрив скриню Пандори своїм актом емансипації проти католицької церкви призначивши її на роль гнобителів, проти яких потрібно боротися за рівність, скидаючи з себе ярмо гноблення. Потім з’явилася за тим же принципом класова боротьба, таким же чином расова боротьба, і так само гендерна — боротьба жінок проти ієрархічно вищих чоловіків, щоб скинути з себе ярмо гнобителів.
Але як зазвичай це буває, коли починаєш копати вглиб в пошуках коренів, то докопавшись до чогось одного, розумієш що за цим рівнем є рівень ще, і потрібно копати глибше. І от, копнувши, я побачив приклад боротьби за рівність на принципово новому рівні.
Церква в своїх суперечках відносно природи Христа, вирішила догматично зафіксувати його божественність в догматі про Трійцю — Бог єдиний в трьох особах. Сперечання в церкві на цю тему не вщухали десятиріччями і ось нарешті прийняли догмат. І ви думаєте що на цьому все вщухне і всі заспокоїться? Ні! Довевши божественність Христа, тим самим насправді відкрили новий рівень суперечок, про співвідношення особ в Трійці. І це не дивно бо спочатку зробивши 1-й крок — множення сутностей, на наступному кроці ти починаєш з’ясовувати співвідносини цих сутностей між собою.
І тоді, західна церква, керуючись благими намірами, якими зазвичай вимощені всі дороги в одному відомому напрямку, вирішила довести рівно-божественність осіб в Трійці. (З чого одразу можна зробити висновок що борців за рівність, вистачає в усі часи та в усіх народах людства). І вирішила вона це зробити відомим способом — додавши до символу віри Філіокве, тобто фразу яка з латини перекладається — “і від Сина”, вставивши цю фразу в речення: вірю в духа Святого від Отця (і від Сина) сходящого.
Не знаю та не розумію мотивів борців за рівність і навіщо їм знадобилося доводити рівність, бо сам Ісус із натхненням каже що Отець мій більше за мене. Переадресую це запитання Корею, мотиви цього борця за рівність нам відомі, тому що їх озвучив Мойсей. Але напевно католицькі богослови перш за все акцентували увагу на рівно-божественності сутностей.
Та й тут неможливо позбутися виникаючої проблеми. Ця проблема полягає в тому, що якщо ми доводимо рівно-божественність сутностей, то кожна з них відповідно втрачає унікальність, тобто святість, тобто абсолютність і по суті, насправді, кожна з них вже автоматично перестає бути Богом. Бо Бог, за визначенням, він є абсолютом, абсолютно унікальним, якому немає подоби, який відділений від всього і не є частиною нічого, потойбічним, трансцендентним, що й означає — Святий!
