Дискредитуючи релігію, Докінз і його помічники створили порожнечу, яку заповнила нова небезпечна ідеологія.
Ми всі любимо грішника, який кається. Після десяти років заохочення транскульту еліта зрозуміла, що це жахлива ідея, і спритно відступає. Self-ID вимкнено; клініка Тавісток закривається. Гендерні послуги відновляться через Національну службу охорони здоров’я Англії, але з мінімальним віком сім років – саме вчасно для першого причастя.
Але не дозволяйте можновладцям говорити вам, що поява транскульту була одноразовою помилкою, неправильним поворотом у глухий кут, з якого ми можемо повернутися назад. Це був і залишається нашим напрямком подорожі. Це наслідок розривання старих карт, за якими ми колись жили, запрошуючи нас прокладати власні хаотичні маршрути в нікуди. Так, я багато в чому звинувачую Річарда Докінза.
Нещодавно я натрапив на популярне онлайн-відео, де філософ Пітер Богоссян бере інтерв’ю у журналістки Гелен Джойс про те, що Джойс вважає трансбожевіллям. Він зазначає, що вони двоє колись були прихильниками нового атеїзму – руху нулевих, очолюваного Докінзом, який намагався дискредитувати релігію.
Ви коли-небудь замислювалися, запитує він, чи ми помилялися? Так, помилялись, тому що «переважна більшість» нових атеїстів стала фанатиками ідеології пробудження. Навіть Докінз, який наполягає на тому, що секс є біологічною реальністю, був підданний м’якому скасуванню; Американська асоціація гуманістів забрала у нього нагороду гуманіста року. Чи може це бути, припускає Богоссян, що без релігії люди «їдуть у божевільне місто» і «вірять у речи набагато більш потребуючі віри, ніж віра у те, що вони ходять по воді»?
Ні, не може він сказати, що його не попередили! Ключова помилка нових атеїстів полягала в тому, що вони наполягали на тому, що будь-яка віра є однаково ірраціональною, що якщо ви хочаб лише трохи відкриєте двері для теології, ви одразу закінчите фундаменталізмом. Відмовляючись серйозно сприймати те, що вони вважали фантазією, вони не змогли оцінити різницю між, скажімо, Аль-Каїдою та англіканством. І дитина, і вода для купання, це все було відкинуте разом.
Якби вони дослідили хочаб трохи, то зрозуміли б, що на християнство вплинула грецька філософія; що воно пережило Відродження та Реформацію; Християнство творчо займалося Просвітництвомі і заклало філософську основу для ліберальної демократії, водночас утримуючи її в балансі, заохочуючи нас бути законослухняними та співчутливими. Через дві тисячі років християнська церква має зробити свій внесок у дискурс. Вона може навіть виконувати роль арбітра, делікатно відкидаючи хибні ідеї та надаючи інтелектуальну підтримку хорошим.
Хоча все ж сьогодні християнське духовенство майже мовчить про транскульт. Чому? Боягузтво! Відчуття, що це вже не їхнє місце. Безсумнівно, церква завдала шкоди власній репутації, але новий атеїзм також поширив серед моєї вікової групи думку про те, що релігія абсолютно нерозумна і, отже, абсолютно недоречна. Це те, що атеїзм пропагував із запалом, що межує з релігійним. Молодих людей заохочували знімати відео, які засуджували віру, у якій вони були виховані. Насміхаючись, людей публічно розхрестили феном. Богосян пропагував «вуличну епістемологію», місію, за допомогою якої скептики зупиняли християн на вулицях і запитували про їхні вірування.
Це все мало виглядати дуже дотепно. Однак проблема полягає в тому, що атеїзм може лише тільки щось забрати; та як тільки стара віра зникає, він не пропонує нічого, щоб заповнити порожнечу. Проте деякі атеїсти визнають, що люди постійно демонструють потребу вірити у щось трансцедентне, визнаючи, що це може служити еволюційним цілям. Якою б не була причина нашого цікавого релігійного інстинкту направленого чито на богів, диктаторів, чи Гарі Лінекера, тепер ми бачимо, що покоління, яке не дивиться назовні, на Бога, дивиться всередину, на себе. Визначальним духом нашого часу є одержимість собою; невроз, самоактуалізація, тріумф розуму над матерією. Те, що я хочу, я повинен мати. Ким я хочу бути, я можу стати.
Знову ж таки, багато з найгучніших критиків транскульту були відповідальними за створення роздробленої культури, яку вони зараз ненавидять. Феміністки казали, що гендер – це в’язниця, з якої ми повинні втекти; квір-теоретики вважають, що сексуальність — це спектр, яким можна радісно подорожувати. Разом із новими атеїстами вони порушили старі правила в очікуванні, що, отримавши свободу, ми дозріємо до неї і станемо витонченими навігаторами власної долі. Натомість ми схожі на моряків, які заблукали в бурхливому морі – і спостерігати за пророками давніших революцій, які бігають у паніці, дуже кумедно.
Деякі з них стали союзниками реакціонерів, проти яких вони колись виступали. Зараз Докінз користується зростаючою аудиторією серед соціальних консерваторів, він гастролює по студіях, проповідуючи, що чоловік і жінка — це конкретні речі, демонструючи, що релігійне та гіперраціональне все-таки мають щось спільне. Ми обидва віримо, що природа має значення.
Є момент в інтерв’ю Богоссяна/Джойса, коли філософ запитує, що таке стать, і журналіст поетично пояснює, що чоловік і жінка — це генетичний код, запрограмований у кожній клітині та передається мільйонами років еволюції. Почувши це, я переконався, що книгу Буття можна читати як метафору еволюції, або навіть навпаки. Християни зазвичай підходять до науки, як до вивчення Божого задуму, і, отже, чоловік і жінка – це не просто категорії на папері – справа мови – а реальність, створена з певною метою. Тіло переплітається з душею/особистістю. Думка про те, що вони різні, є єрессю, яку християнство відкинуло багато століть тому.
Таким чином, заперечення реальності сексу призводить до нещастя для людей, а також підриває соціальну єдність, оскільки ми втрачаємо загальне розуміння того, що означають слова. Наша нова культура каже, що істина суб’єктивна, що важливим є пережитий досвід; два плюс два може дорівнювати чотири для вас, п’ять для мене. Але, як наука, так і релігія, обидві, вони шукають істину, припускаючи, що вона є об’єктивною, та має універсальне значення. Ця спільність науки та релігії створює основу для діалогу, який є набагато витонченішим і збагачувальним, ніж той, який ми мали в минулому, коли Докінз відвідував Лурд і казав, що чудеса є надуманими.
Без чесної розмови ми приречені повторювати помилку віддавати перевагу почуттям над фактами через страх образити. Щоб повернутися до підходу NHS до гендерних питань, введення мінімального віку лікування недостатньо. Чи віримо ми, що люди можуть змінити свою стать за допомогою медичного втручання? Я кажу, як правило, «ні». І встановивши це, ми можемо приймати, любити та підтримувати тих, хто випадково порушує це.
ТІМ СТЕНЛІ The Telegraph
