Сьогодні день народження нідерландського філософа-єретика Бенедикта Спінози (24 листопада 1632 р.) Він одним з перших (продовжуючи лінію Джордано Бруно) проголосив богоборчу тезу: « Deus sive Natura» («Бог – це природа»), заклавши тим самим підвалини наукового атеїзму, заснованого на повному запереченні всього надприродного (вічності Бога як Творця), матеріалістичної філософії, яка догматично стверджує абсолютне буття об’єкта (матерії) та теорії еволюції («саморозвиток матерії»).
Одне, що корисного (я особисто) почерпнув з його теологічного трактату, це те що він писав про марновірство, тобто забобони, а саме про їхню природу і що в корені марновірства завжди лежить страх. Він це пояснював на прикладі Олександра Македонського, як із ним остався один випадок, після якого він почав притримуватись марновірств.
А от що стосується того, що матерії надаються всі атрибути Бога: вічний, безкінечний незмінний, і так далі, то це і є насправді язичництво. Бо язичництво одухотворяє природні явища. Накшталт того, що язичник коли побачить блискавку і він каже: Перун сердиться. Тобто надає природньому явищу емоційно вольові якості. Так само і приписування матерії творчих, само організаційних здатностей та інших атрибутів Бога є насправді типовим язичництвом.
Цивілізацію створюють вільні люди, на відміну від атеїстів та язичників, які відмовляються від свободи волі, а як наслідок відповідно і від невід’ємних природних прав та свобод вільних особистостей, як створених Богом. Відповідно від даного типу світогляду завжди походить філософія рабів, чим і є наприклад марксизм. Бо відмова від свободи волі має очевидний наслідок — рабській менталітет, та як наслідок — деградація.
