За межами мовної гри. (Про салонних та торпідних дебілів).
Comments: 0 (No)
Read more →
Hello darkness, my old friend
I've come to talk with you again
Because a vision softly creeping
Left its seeds while I was sleeping
And the vision that was planted in my brain
Still remains
Within the sound of silence
In restless dreams I walked alone
Narrow streets of cobblestone
'Neath the halo of a street lamp
I turned my collar to the cold and damp
When my eyes were stabbed by the flash of a neon light
That split the night
And touched the sound of silence
And in the naked light I saw
Ten thousand people, maybe more
People talking without speaking
People hearing without listening
People writing songs that voices never share
And no one dare
Disturb the sound of silence
"Fools" said I, "You do not know
Silence like a cancer grows
Hear my words that I might teach you
Take my arms that I might reach you"
But my words like silent raindrops fell
And echoed
In the wells of silence
And the people bowed and prayed
To the neon god they made
And the sign flashed out its warning
In the words that it was forming
And the sign said, "The words of the prophets
are written on the subway walls
And tenement halls"
And whispered in the sound of silence.
Привіт, темряво, мій старий друже
Я прийшов поговорити з тобою знов
Бо видіння, що тихо підкрадалося
Залишило своє насіння, поки я спав
І видіння, що посаджене в мій мозок
Все ще лишається
У звучанні тиші
У неспокійних снах я йшов один
Вузькими вуличками з бруківки
Під ореолом вуличного ліхтаря
Я підняв комір від холоду й вологості
Коли мої очі пронизав спалах неонового світла
Який розколов ніч
І торкнувся звучання тиші
І в оголеному світлі я побачив
Десять тисяч людей, може, більше
Людей, що говорять без слів
Людей, що чують без слухання
Людей, що пишуть пісні, яких голоси ніколи не поділяють
І ніхто не наважується
Порушити звучання тиші
«Дурні», сказав я, «Ви не знаєте
Тиша, як рак, росте
Почуйте мої слова, щоб я міг вас навчити
Візьміть мої руки, щоб я міг вас досягти»
Але мої слова, як тихі краплі дощу, впали
І відлунювали
У криницях тиші
І люди схилялися й молилися
До неонового бога, якого самі створили
І знак спалахнув своїм попередженням
У словах, які формувалися
І знак сказав: «Слова пророків
Написані на стінах метро
І в залах багатоквартирних будинків»
І шепотіли в звучанні тиші.
Коли в середині 60-х Пол Саймон написав перші рядки «Hello darkness, my old friend», світ сприйняв це як меланхолійну фолк-баладу. Але сьогодні, коли цей гімн лунає громоподібним, майже апокаліптичним баритоном Девіда Дреймана (Disturbed), ми здригаємося. Це вже не просто пісня. Це діагноз. Це — старозавітний плач Єремії, перекладений мовою постмодерну.
Філософська глибина The Sound of Silence полягає в тому, що вона точно описує головну хворобу XXI століття: онтологічну самотність на тлі тотального зв'язку.
Ключовий образ твору — «Неоновий Бог» (The Neon God). Це один із найточніших описів сучасного ідолопоклонства. Ми більше не вклоняємося золотому теляті; ми схиляємо голови перед екранами смартфонів. Рядки пісні малюють лякаючу картину нашої реальності:
"And the people bowed and prayed
To the neon god they made"
Штучне світло гаджетів замінило Tabor light (світло Фавору), а інформаційний шум витіснив Логос. Ми створили вівтар, який вимагає нашої постійної уваги, але не дає натомість нічого, крім холодного сяйва пікселів.
Пісня пророкує парадокс комунікації. У теологічному сенсі це втрата дару Зустрічі. Мартін Бубер говорив про стосунки «Я — Ти», де відбувається справжнє єднання душ. Натомість ми скотилися в режим «Я — Воно», де інша людина — лише об'єкт, аватар, текст на екрані.
"People talking without speaking,
People hearing without listening"
Ми генеруємо терабайти звуків, але не народжуємо Смислів. Це і є той самий «Звук Тиші» — оглушлива порожнеча, що виникає, коли мільярди людей говорять одночасно, але ніхто нікого не чує.
Фінал твору — це попередження: «The words of the prophets are written on the subway walls». Істина покинула високі кафедри та екрани телевізорів. Вона маргіналізована. Пророцтво сьогодні звучить не в комфорті, а в шепоті тих, хто наважується вимкнути «неонового бога» і поглянути в очі ближньому.
The Sound of Silence нагадує нам: тиша може бути благодатною, як простір для Бога, або ж пекельною, як простір повної ізоляції. І людство зараз балансує на лезі саме цієї, другої тиші. Чи здатні ми ще розбити її звуком справжнього Слова? Це питання пісня залишає відкритим, як незагоєну рану.
