Мартін Бубер (Martin Buber, 1878 – 1965) – єврейський філософ, один з найвидатніших релігійних мислителів XX ст.
М. Бубер народився у Відні. Навчався в Австрії, Німеччині, Швейцарії. У 1933 році очолив Центр єврейської освіти у Франкфурті-на-Майні. У 1938 емігрував до Палестини. Був професором Єврейського університету до 1951 року, першим президентом Академії наук Ізраїлю у 1960-1962.
Центральна ідея філософії Бубера – фундаментальна ситуація співіснування Я з іншою особистістю, існування, як «події» з іншими людьми. Розвиваючи ідеї «Філософії Діалогу», що сходить до Марбурзької школи неокантіанства, Бубер багато зробив для популяризації поняття «Діалог» та пов’язаної з ним філософської системи.
ПУБЛИКАЦИИ
Два образи віри
У роботі «Два образи віри» Бубер протиставляє грецький раціональний підхід до світу, пов’язаний із візуальним сприйняттям, – біблійному духу, пов’язаному зі сприйняттям звуковим. Перший, на його думку, породжує віру як впевненість у тій чи іншій інформації, другий — віру як довіру, живе ставлення. Бубер намагається показати на прикладі Нового Завіту, як у ранній історії християнства відбувся відхід від біблійної віри-довіри (емуни) до грецької віри-знання (пістіс).
Образи добра та зла
«Мені лише поступово відкрилося, що в основі біблійних гіпотез про добро і зло, з одного боку, і авестійських і поставестійських – з іншого, лежать два зовсім різні різновиди зла. Для того, щоб пояснити їхній антропологічно-трансцендуючий зміст, я надав опису інтерпретацію обох груп міфів. Ідеться тут про істини такого роду, які, як було відомо вже Платону, можуть бути повідомлені лише у вигляді міфу. Антропологічне зображення відкриває область, де вони все знову і знову стають відчутними. Все понятійне при цьому лише допоміжний засіб, що служить досягненню мети, міст між міфом і дійсністю. Побудувати його потрібно. Людина знає про хаос і створення в космогонічному міфі, і він безпосередньо відчуває, що хаос і створення відбуваються і в ньому, але він не бачить їх разом, він слухає міф про Люцифер і не помічає його у своєму житті. Йому потрібен міст.»
Проблема людини
Не буде перебільшенням сказати, що розвиток антропологічної думки застиг на місці. На філософському небосхилі наднові давно вже не спалахують, а пізнання людини стало прерогативою мистецтв. Зацікавленому читачеві не залишається нічого іншого, як звернутися до мислителів минулого. Найбільш вдалий та стислий екскурс в історію проблеми людини здійснює М. Бубер у своїй книзі «Проблема людини». Як відомо, Кант поставив перед філософією чотири питання: «1. Що я можу знати? 2. Що я винен? 3. На що я можу сподіватися? 4. Що таке людина? На перше запитання відповідь дає метафізика, на друге – мораль, на третє – релігія і на четверте – антропологія. Бубер простежує шлях, виконаний філософської антропологією від античності донині. В історії людства мислитель виділяє епохи «впевненості людського буття у космосі» та епохи невпевненості. Прозріння про суть і природу людини безпосередньо залежить від самоусвідомлення людини у ці епохи: «У крижаному холоді самотності людина Непохитним чином стає для себе самого питанням, і саме тому, що питання немилосердно закликав до його найпотаємніших глибин і залучав їх до гри, він перетворювався для самого себе на досвід».
Хасидські легенди
Бубер із студентських років вивчав містичні рухи у різних релігіях. Цей досвід «вживання» в чужий релігійний досвід вплинув на його філософську спадщину. Так, Бубер присвятив багато років збиранню легенд, що стосуються єврейської релігійної течії хасидизму, результатом чого стала книга «Хасідські перекази», перший том якої було двічі перекладено російською мовою. На думку Бубера, у центрі хасидизму виявляється зовсім новий літературний жанр — історія, яка лише й здатна передати живе ставлення між Я та Ти. Гершом Шолем, засновник академічного дослідження єврейської містики, критикував Бубера за ігнорування філософської спадщини хасидизму.
Я і ти
Основні ідеї буберівського діалогу викладено у книзі «Я і Ти», написаній із пророчим пафосом, можливо, під впливом Ніцше. У роботі Бубер протиставляє ставлення «Я-Ти» та «Я-Оно», де перше — любовний «діалог», живе міжособистісне ставлення, а друге — повсякденне утилітарне ставлення, яке відповідає арістотелівській логіці. Бубер вважав, що Я-Ти ставлення можливе не тільки між людьми, а й, наприклад, до дерева: у цьому випадку замість біологічних чи фізичних характеристик дерева я матиму справу з його ціннісною, духовною природою. У цьому сенсі Бубер зіставляв Я-Ти відношення з полінезійським терміном “мана”, введеним в обіг Броніславом Малиновським, який описував “ману” як дорелігійне осяяння при раптовому відчутті духовної сили, що стоїть за тим чи іншим явищем. Два типи відносини, за концепцією Бубера, породжують два протилежні образи світу; людина неспроможна постійно перебувати у стані Я-Ты відносини, але «той, хто живе лише Воно — не людина».
