Загальне виборче право – спільний процес
У нас прийнято лаяти безвідповідальних політиків, які дають обіцянки та не виконують. Але демократичний процес – це не тільки політики. Це ще й виборці. Але якось зовсім не прийнято лаяти виборців за безвідповідальний вибір. А власне, чому?
Демократія це
Я проти загального виборчого права. Між ним та демократією неможливо поставити знак рівності. Демократія – це політична система колективної участі у прийнятті рішень. Але це зовсім не означає, що колективне означає загальне. На батьківщині демократії в Афінах виборче право було обмежене. Там голосували лише громадяни-чоловіки, навчені грамоті. Безграмотні люди, жінки, раби та іноземці (фети) не голосували. А ще там був майновий ценз для виборчого права. Потрібно було побудувати для держави корабель і утримувати його, або купити коня для армії та утримувати його. Тобто в Афінах потрібно було бути не просто багатим, щоби брати участь у політичному процесі, а мати таке майно, що приносить користь державі. І лише у цьому випадку ти можеш голосувати.
Люмпени
Незаможним, люмпенам право голосу надали вперше давні римляни. Вони називали таких людей пролетаріатом. Представники пролетаріату за душею не мали нічого і на виборах голосували не на користь держави, а у своїх власних інтересах. Таку демократію Аристотель називав «поганою». Точнішого терміну він не придумав. Натомість рекомендував у своїх наукових працях відмовитись від такої демократії та дотримуватись системи «обмеженої правоздатності», зберігаючи при цьому виборче право за «середніми людьми». У сучасній термінології – за середнім класом.
Охлократія
Грецький історик Полібій позначив «погану демократію» конкретним терміном – охлократія. Це поняття сьогодні застосовне до багатьох політичних систем у Європі та світі. До української зокрема. Якщо ви прочитаєте, яке охлократії дає визначення Вікіпедія, у вас не залишиться сумнівів. «Охлократія – форма демократії, що вироджується, заснована на мінливих забаганках натовпу. Охлократія й у перехідних і кризових періодів.
В наш час
В наш час під охлократією розуміють владу суспільно-політичних груп, які в реальній політиці керуються популістськими ідеологемами, що апелюють до підсвідомості населення. Такий тип влади орієнтується та спирається на декласовані, люмпенізовані та маргінальні верстви, динамічно реагує на суспільні настрої, вдається до провокацій для спонукання масових пристрастей та заворушень». Чим вам не точний опис політичних процесів, які відбуваються в Україні? Маса людей, що живуть дуже бідно, величезний прошарок, який повністю залежить від соціальної допомоги держави. За кого голосували та голосуватимуть ці люди? Природно, за тих, хто обіцяє більшу допомогу, виплати, соціальні пільги. І не важливо, що це може вбити економіку країни, що позбавляє її ресурсу для розвитку. Для еліти в охлократії це не головне. Для неї чим більше бідних, залежних від держави людей, тим легше утримувати владу. Ось чим насправді і сьогодні є загальне виборче право.
Так не було завжди
Загальне виборче право, на відміну від уявлення яке вже встигло стати стереотипним, прийшло до нас зовсім недавно. Найдовше права голосу були позбавлені жінки. Це в країні “Совєтов” їх одразу ж зрівняли у виборних правах із чоловіками, щоправда, перетворивши самі вибори на фікцію. А ось у Франції та Італії жінкам дозволили голосувати у 1945 року, у Бельгії – 1948-го, а на батьківщині демократії, у Греції, лише 1951 року. У деяких країнах і на сьогодні діє обмежене виборче право. Наприклад, у деяких штатах США немають права голосувати ув’язнені, в азіатських країнах – жінки. В Естонії діє мовний ценз, тобто голосувати можуть тільки громадяни, а умова отримання громадянства – тест на базову естонську, а ті хто не спромігся – вони негромадяни. Вони голосують лише на місцевих виборах, але не мають права обирати державну владу. Естонці вважають, що якби після розвалу СРСР та відновлення незалежності своєї країни вони не включили мовний фільтр для підтвердження громадянства, то сьогодні незалежної Естонії не існувало б через велику кількість росіян, якими насильно заселяли Естонію, починаючи з 50 років минулого століття.
В інших країнах
У Данії не голосують громадяни, які понад два роки не проживають на території країни. У країнах, де жодних виборчих обмежень немає, поступово поняття громадянин підмінюється поняттям «житель». Якщо ти мешканець – значить автоматично громадянин. Якщо ви, читаючи ці рядки, обурено запитали себе, «а в чому різниця?», то така підміна понять у нас вже відбулася. Громадянин – це людина, яка має певний набір знань, усвідомлює себе частиною держави і несе особисту відповідальність не лише за себе, а й за свою країну. Мешканець такої самосвідомості не має. Мешканець – це представник «народних мас». Його хвилюють питання лише особистого благополуччя. Для нього головний принцип існування – зрівнялівка. І не важливо, хто ти і чого досяг, головне, щоб твої права були однаковими з тими, хто досяг багато чого, а отже зрозуміло навіщо загальне виборче право так потрібно було Карлу Марксу.
Громадянин “не круто”
Рік від року слово «громадянин» втрачає свою цінність, долю держави визначають «народні маси», демократія перетворюється на охлократію. Філософи ще сто років тому попереджали про небезпеку, яка чатує на держави, де право вибору надається «народним масам». Наприклад, засновник соціальної психології Гюстав Лебон писав, що коли в результаті зростання промисловості та зростання міст маргіналізовані верстви населення починають визначати стиль життя суспільства та характер соціальних процесів, цивілізації приходить кінець. Лебон одним з перших передрік занепад європейської цивілізації. Він писав про це у 19 столітті. А в 21-му Європа переживає глибоку кризу, одним із проявів якої є Brexit.
Розквіт популізму
Уявіть, якби британські політики не грали у популістів, а чесно сказали своїм громадянам: ми хочемо вийти зі складу ЄС. Це дасть нам більше самостійності. Ми зможемо зупинити потік мігрантів до нашої країни. Нам не потрібно буде узгоджувати свої рішення із європейськими інституціями. Але при цьому у нас почнуться серйозні проблеми в економіці, у нас виникнуть проблеми у Північній Ірландії, нам доведеться відновити кордони і, можливо, розпочнеться конфлікт між католиками та протестантами. Тепер ви все знаєте – вибирайте! Яким би був вибір британців за такої чесної розмови, як думаєте?
В Україні
Про українських політиків і говорити нема чого. Чим бідніша країна, тим сильніше в ній розквітає популізм. Ми зменшимо ціну на газ, ми піднімемо вам зарплату до 1000 євро, ми пошлемо кудись подалі МВФ… бути трохи політологом, мати внутрішнє блокування проти психолінгвістичного кодування з боку російських пропагандистів… Наш виборець просто не готовий бути виборцем. Це правда. Не треба її ображатися. І йдеться не лише про людей похилого віку (про них чомусь у розрізі обмеженого виборчого права думають у першу чергу чергу). Саме серед них дуже багато грамотних, мудрих, освічених, підготовлених людей. Мова про всіх нас, поза віком.
А чи воно потрібно?
Ще одна неприємна правда, в якій ми маємо зізнатися собі: дуже багатьом людям у нашій країні виборче право в принципі не потрібне. У Маріуполі цього року на вибори прийшли 59% городян, і це вважається дуже високою явкою. Решті – не потрібно. А якби цим 59% на законодавчому рівні запропонувати: чи є у вас можливість проголосувати або взяти 1000 грн? Скільки людей погодилися б на гроші? Напевно, багато хто. І нічого страшного у цьому немає. Тому що ті небагато, хто відмовився б від грошей, на виборах робили б цілком відповідальний вибір із думкою про майбутнє держави, а не про своє особисте благо.
Виборчий процес – як покращіти?
Загалом є чимало пропозицій, яким чином можна було б підвищити якість виборчого процесу. Наприклад, можна запропонувати всім без винятку скласти простий тест на знання державної мови та історії країни. Хто склав – той і виборець. Або запровадити правило, яким голосує за майбутнє країни той, хто платить податки (логіка така: береш участь у формуванні бюджету – отже, і стратегію розподілу цих грошей можеш обирати).
Звісно, жодну з цих пропозицій сьогодні реалізувати неможливо. Жоден політик не посміє навіть розпочати таку дискусію, бо вмить вб’є свій рейтинг. А от громадські організації могли б. Ставлення у суспільстві до обмеженого виборчого права вкрай негативне. Варто лише заговорити про це, і одразу прилітає відповідь: «Та як ви можете! Це наші батьки! Це наші громадяни! З людьми треба розмовляти, переконувати!
Все так. Але якщо поставити питання по-іншому, наприклад, так: «Чи має визначати майбутнє твоєї країни серійний убивця Довженко?», то кут громадської думки змінюється кардинально. 76% респондентів, яким ми поставили це питання на сайті, відповіли на нього «ні, не має». Чи повинна голосувати жінка, яка викинула свою новонароджену дитину в смітник бак? 82% – ні, не повинна. Але чи має голосувати жінка, яка працює неофіційно, яка не сплачує податки, але при цьому отримує державну субсидію (уточнимо: субсидія формується з наших податків, а жінка податки не сплачує). Відповідь: 78% – так, має голосувати.
Право чи привілей?
Відчуваєте перекіс? Не сплачувати податки державі, але претендувати на державну допомогу більшість не вважає за злочин. І ці люди ходять на вибори та голосують. 90% наших респондентів відповіли, що вважають право обирати – обов’язком. А я переконана, що це має бути привілеєм, почесною місією, до якої громадяни мають прагнути та дорожити нею. І тоді нас не буде так лихоманити перед кожними виборами. Ганна Романенко
